Закрити
Як навчити дитину обережності
29 Вересня 2008, 00:00 , Переглядів: 2698
FacebookTwitterLivejournal
Як навчити дитину обережності Фото: www.lapo4ki.ru Як навчити дитину обережності

Ми попереджаємо дітей: "Ніколи не розмовляйте з незнайомцями і не беріть у них цукерок та іграшок!" І зазвичай чуємо у відповідь здивоване: "А чому?" Це безневинне запитання часто бентежить дорослих.

Справді, дуже важко пояснити малюкові, що притягальний і звабливий дорослий світ може бути ворожим та небезпечним для нього. Чи варто позбавляти його ілюзій, відкриваючи очі на неприємні сторони буття? А головне - як і в якому віці слід починати говорити про це?

- Дитина має знати про загрози, які можуть підстерігати її за межами рідних домівок. Починати такі розмови слід з найбільш раннього віку, у спосіб, що відповідає її розвитку, - вважає психолог Київського психологічного центру Олена Самойлова. - Щойно малюк навчився розмовляти, він повинен уміти назвати свою адресу, телефон, імена батьків. Поясніть йому, що маленькі діти можуть загубитися, тому необхідно знати, як поводитися в такому випадку. А потім спокійно обговоріть кілька несподіваних ситуацій, які можуть виникнути. Приміром, якщо вам часто доводиться їздити в автобусі, тролейбусі, іншому громадському транспорті, то може статися так: батьки встигли вийти, а дитина залишилася в салоні. Що робити? Обговоріть з малюком чіткі правила поведінки. Або він має вийти з транспорту на наступній зупинці й там стояти, нікого не слухаючи і чекаючи маму з татком. Або підійти до кондуктора, водія.

Деякі батьки радять дітям звертатися по допомогу до будь-яких дорослих, котрі опинилися поруч. Ця порада не завжди прийнятна. Звісно, добре, якщо знайдуться хороші люди, котрі допоможуть заблуканій дитині знайти дорогу додому. Але де гарантія, що вони не виявляться злочинцями? Або просто, не знаючи досить добре міста, спрямують дитину не в той бік і лише погіршать її становище.

Тому краще звернутися до посадових осіб. Уже в 5-6-річному віці можна починати розповідати малюкові про різні професії, показуючи йому в метро чергових і контролерів, в автобусі - кондуктора та водія, на вулицях - постових міліціонерів, повідомляючи про їхні функції та обов'язки. Дитина засвоїть, що в непередбачених ситуаціях потрібно звертатися саме до цих людей. В ігровій, цікавій формі складіть своєрідний сценарій її дій у тих або тих скрутних ситуаціях, тоді в реальному житті їй буде легше з ними впоратися.

Багато батьків зізнаються, що відчувають серйозні труднощі у вихованні дітей, оскільки сьогоднішні події перевертають із ніг на голову систему традиційних цінностей. Приміром, із дитинства нас навчали шанувати й слухатися старших, допомагати старим і хворим тощо. Але чи завжди можна керуватися цими правилами сьогодні? Адже дитині всі, хто хоч старший за неї, здаються старими, і вона готова допомогти кожному, хто попросить. Проте є чимало прикладів того, як дітей використовують у порноіндустрії, наркобізнесі, змушують бродяжити й жебракувати. І керують цими діями саме дорослі, яких, відповідно до традиційних понять, потрібно шанувати та слухатися.

Необхідно пояснити дитині, що далеко не завжди слід відгукуватися на прохання незнайомих людей. Приміром, якщо її просять піднести чи постерегти речі кілька сильних, відносно молодих людей, вона може відмовитися і запропонувати їм звернутися до дорослого. Інша річ, якщо старенька бабуся попросить піднести сумку. Звісно, їй можна допомогти, але при цьому не заходити в незнайомий під'їзд або квартиру. Не ходити в безлюдних місцях із незнайомими людьми, навіть якщо вони просять допомоги. Поясніть дивацтва в поведінці дорослих, на які дитина повинна звернути увагу. Навіщо незнайомому дядькові або тітці підходити і просити допомоги в дитини, якщо поруч є дорослі? Розповісти, що є люди, котрі роблять дітям зле (поки що не слід вдаватися в подробиці цього поняття), при тому вони здаються добрими. Оскільки малюк ще не вміє розпізнавати таких людей, то може сміливо казати "ні" й відмовлятися від тих або інших прохань та пропозицій дорослих. Це - не погане виховання й неввічливість, а розумна обачність. Дитина має знати, що коли їй щось загрожує, вона може робити все що завгодно: голосно кричати, привертаючи до себе загальну увагу, битися, говорити неправду дорослим, котрі намагаються заподіяти їй зло. Важлива лише її безпека, а не правила хорошого тону.

Аби не вдаватися в складні пояснення, деякі батьки застосовують тактику залякування. Змалечку втовкмачують малюкові: "Якщо ти заговориш із чужими людьми чи підеш куди не слід, тебе вкрадуть, відвезуть у невідомому напрямку, а потім заведуть на горище, повідрізають вуха, розіб'ють тобі ніс, вирвуть зуби тощо". Результати такого залякування можуть виявитися протилежними очікуваним батьками: деякі діти, часто чуючи одні й ті самі страшилки, просто перестають на них реагувати, а в решти виникає страх перед геть усіма незнайомими людьми, замкнутість, неконтактність. Можливо, така людина і буде захищена, проте позбудеться багатьох приємних можливостей, що дає спілкування.

- Повністю захистити дітей від впливу вулиці неможливо, та й непотрібно, - продовжує Олена Самойлова. - Адже дуже багато цікавих і знаменних подій відбувається саме на вулиці. Тут іноді знаходять друзів і коханих, роботу. Кар'єра багатьох акторів розпочиналася з того, що на вулиці до них зверталися з сакраментальним запитанням: "Дівчинко (хлопчику), хочеш зніматися в кіно?" Саме на міських вулицях тренери інколи знаходять майбутніх зірок спорту, модельєри - знаменитих манекенниць тощо.

Тому дитина повинна знати, як поводяться "правильні дорослі", котрі справді цікавляться тими чи іншими її рисами. Якщо підходять на вулицях незнайомці, котрі відрекомендовуються рекрутами від агентств, тренерами, працівниками телебачення й кіно, вони повинні дати візитку, рекламний буклет із докладною інформацією про себе чи організацію, яку представляють. Як правило, відразу з собою не кличуть, а пропонують зателефонувати або призначають час і місце зустрічі. За законом, сторонні люди зобов'язані запитати дозволу в батьків неповнолітнього, перш ніж його запрошувати.

Якщо ж дорослий підходить до дитини на вулиці й настирливо кличе кудись іти чи їхати прямо зараз, нічого не повідомляючи батькам, - то довіряти йому не слід. Знаючи правильну модель поведінки дорослих, дитина навчиться аналізувати дії незнайомих людей, а не просто сліпо боятиметься кожного зустрічного.

На думку фахівців, про те, що існує сексуальне насильство, потрібно потроху інформувати вже з раннього дитинства. Не вдаючись у деталі, у доступній формі пояснити, чим для дитини можуть обернутися ті або інші дії дорослих. Після досягнення нею 10-річного віку можна говорити про сексуальне насильство вже відкритим текстом: не залякуючи, а просто розмовляючи. Для цього потрібно, аби між батьками й дитиною існували відкриті, довірчі взаємини. Адже розмова про жорстоке поводження, і особливо про сексуальні домагання, насильство, може бути складною, тривалою. Дайте дитині змогу ставити запитання й відповідайте на них, хоч би якими делікатними вони були. Необхідно торкатися цих тем, аби захистити маленьку людину. Поясніть, що її тіло належить лише їй, і дитина має право сказати "ні" кожному, хто хоче до неї доторкнутися; вона не повинна погоджуватися робити те, що їй неприємно, хоч би кому належала така пропозиція - одноліткам, дорослим, хорошим знайомим або стороннім.

Дитина повинна знати, що деяких таємниць берегти не треба, і твердо усвідомити: якщо хтось силує її до непристойних дій, залякує чи, навпаки, робить дорогі подарунки - про це слід повідомити батькам або близьким. У кожному разі маленьку людину не звинувачуватимуть і не лаятимуть за те, що з нею зробив дорослий. Навпаки, їй завжди довірятимуть і допомагатимуть в усьому.

Звісно, всіх екстремальних ситуацій не передбачити. Проте батьки можуть зробити дуже багато для того, аби попередити дітей про загрозу жорстокого поводження з ними й навчити, як цього уникнути.

Джерело: http://malecha.org.ua
Автор: Лариса Ніконова
Видалити Відміна
Забанити Відміна